Допомога братам і сестрам у горі

Подібно до дорослих, горе в дітей — динамічне. Вони також відчувають і демонструють низку емоцій, коли переживають горе. Зокрема, це смуток, лють, провина або заперечення. Серед типових реакцій — плач, погана поведінка, відсторонення або інші зміни в поведінці. У дітей можуть спостерігатися розлади сну або порушення апетиту. Такі почуття і поведінка є нормальною реакцією на горе.

Розмови про смерть

Розмова про смерть дитини з іншими дітьми, напевно, стане найтяжчим випробуванням для батьків. Окрім задоволення емоційних потреб, батьки також повинні враховувати здатність кожної дитини розуміти смерть та її незворотність. Те, як дитина обробляє цю інформацію, залежить від кількох факторів, серед яких вік, рівень розвитку та життєвий досвід.

Полегшити ці розмови неможливо. Але є кілька порад, які допоможуть батькам почати розмову.    

• Говоріть чесно й прямо. Говоріть простими словами, як-от «помер», а не «пішов» чи «покинув нас». Батьки часто намагаються пом’якшити свої слова. Однак це може спантеличити й заплутати дітей.
  
• Давайте чіткі пояснення словами, що відповідають віку дітей. Деякі діти вважають, що смерть — це не назавжди. Уникайте фраз типу «Бог забрав його на небеса» або «Вона зараз із бабусею». 
• Повторюйте одну й ту саму інформацію різними словами. Перевірте, що зрозуміли діти. 
  
• Сприймайте першу розмову лише як початковий етап. Повідомляйте рівно стільки деталей, скільки у вас запитують або скільки дитина, на вашу думку, готова сприйняти. Запевніть дітей, що обговорювати цю тему й ставити запитання — нормально.
• Дайте дітям змогу осмислити отриману інформацію і будьте готові продовжити розмову. Деякі діти самостійно піднімуть відповідну тему або натякнуть на те, що хочуть поговорити. Іншим може знадобитися кілька спроб, перш ніж вони зважаться поділитися своїми думками й почуттями.  
  
• Говоріть про почуття. Діти часто наслідують приклад батьків у розмовах. Якщо батьки діляться своїми почуттями, діти також охочіше говоритимуть про власні думки й емоції.

Реагування на типові запитання та емоції

Перебуваючи в стані скорботи після смерті брата чи сестри, діти часто стикаються з певними переживаннями. На ці переживання не завжди можна знайти відповіді. Але батьки здатні передбачити запитання, які можуть виникнути в дітей, і продумати відповіді на них.

Відчуття провини

 Діти часто відчувають провину через смерть брата або сестри. Важливо, щоб діти знали, що вони ні в чому не винні й не мають покладати на себе відповідальність за цю трагедію. Можливі підходи до обговорення цієї теми: 

• «Ніщо з того, що ви або хтось інший зробив, подумав чи сказав, не стало причиною трагедії».
• «Ви великі молодці, адже робили те, що вас просили, навіть коли було важко».
• «У цьому ніхто не винен».

Міркування над причинами смерті брата або сестри 

Для переважної більшості дітей причини появи раку залишаються невідомими, але батьки все одно продовжують запитувати, чому це сталося. Так само й діти. Можливі відповіді:

• «Точно ніхто не знає. Що ти думаєш?» Так батьки зможуть дізнатися, що діти думають і що вже знають. 
• «Схоже, ти хочеш поговорити про те, що сталося. Правда?» Якщо виявити інтерес, дітям буде комфортніше виражати свої почуття.
• «Іноді організм людини хворіє і як би всі не намагалися, допомогти йому не вдається. Саме це тебе цікавило?» Така відповідь заохочує дітей ставити додаткові запитання.

Запитання про те, що стається після смерті 

Якщо в сім’ї вірять у потойбічне життя, батьки можуть поговорити з дітьми про нове місце перебування людини. Деяких дітей втішають бесіди про те, хто ще може бути там і що вони роблять. Батькам також може бути цікаво дізнатися, що думають діти про життя після смерті. Подібні обговорення також допоможуть розвіяти помилкові ідеї. Збірники оповідань, які відповідають сімейним цінностям і переконанням, також допоможуть батькам вести розмови про смерть. Батьки можуть сказати щось подібне: 

• «Наша спільна любов ніколи не мине. Вона назавжди залишиться частиною нашого життя».
• «Любов, яка збереглася в кожному нашому спільному спогаді, залишиться з нами назавжди».

Бажання побачити дитину знову 

Діти доволі часто запитують «Коли я побачу брата/сестру знову?». Залежно від духовних переконань, батьки можуть відповісти щось подібне:

• «Ви більше не зможете побачити свого брата, тому що його більше немає з нами на землі». 
• «Ви не можете побачити або торкнутися її, але вона залишається в наших думках і серці».

Пам’ять про брата або сестру

Важливо, щоб діти знали, що брат чи сестра завжди залишатимуться частиною сім’ї і не будуть забуті. У дітей може виникнути бажання послухати певні історії або спогади. Спогади про спільні частування, свята, дні народження або улюблені заняття допоможуть дітям підтримувати умовний зв’язок зі своїм братом або сестрою. Щоб діти не забували про брата або сестру, у певний час можна робити певні речі. Відповідну розмову можна почати приблизно так:

• «На день народження твоєї сестри наступного року давай виберемо повітряну кулю, вирушимо в особливе місце й відпустимо її високо в повітря. Ти думатимеш про сестру, поки куля летітиме».
• «Пропоную кожного першого дня нового місяця їсти одну з улюблених страв твого брата».

Як жити далі 

Діти, які перебувають у скорботі, часто запитують «Що ми робитимемо далі»?. Іноді корисно підтвердити, що рухатися далі буде важко. Запевніть дітей, що всі члени родини залишатимуться разом і підтримуватимуть один одного, сказавши:

• «Важко уявити своє життя без близької людини. Ми знайдемо способи запам’ятати вашу сестру й залишити її членом родини. Вона назавжди залишиться твоєю сестрою».

Чесно висловлюйте почуття

Коли батьки висловлюють почуття, це допомагає дітям зрозуміти, що вони не самотні й що їхні почуття нормальні. Важливо давати дітям змогу виражати щирі емоції. Батьки можуть показати дітям, що їхні емоції нормальні, підтвердивши, що вони відчувають те саме. Можливі способи обговорення цієї теми: 

• «Мамі сумно, що ліки не змогли зупинити розвиток раку». 
• «Іноді мені сумно, і плакати — це один із способів допомогти висловити свої почуття».
• «Зараз тато почувається жахливо. А ти як?» 

Іноді батьки не знають, що сказати. Для батьків нормально відкладати відповідь на запитання, доки вони не відчують себе більш готовими. Найважливіше — це переконати дітей у тому, що в запитаннях немає нічого поганого. Якщо діти знатимуть, що їхніх батьків також турбують певні запитання, то чесніше ділитимуться власними переживаннями. Приклад простої відповіді: «Це складне запитання. Я теж про це думаю».