Коли дитина ставить незручні запитання про свою хворобу, це нормально, що ви не знаєте всіх відповідей. У деяких випадках їх просто не існує.
Але пошук відповідей — це справа, якою можна займатися всією сім’єю.
Пригнічені захворюванням дитини, ви можете почати сумніватися у власних духовних переконаннях. Це природна реакція. Це нормально. Але коли у вашої дитини з’являться запитання про віру й духовність, власна невпевненість стане для вас проблемою.
Не хвилюйтеся. Ви знаєте більше, ніж від себе очікуєте.
Перетворіть невпевненість на допитливість. Вона освітить ваш шлях до розуміння.
Ніхто не підкаже вам, що саме потрібно сказати, але існують певні рекомендації, що полегшать ваше завдання.
Дайте дітям зрозуміти, що їхні думки про Бога й духовність є важливими. Залишайтеся відкритими для розмови, незалежно від теми.
Коли діти про щось питають, вони залучають вас до розмови. Вони спостерігають за вашими реакціями. Вони замислюються, чи не завдають своїми запитаннями шкоди.
Діти часто бояться ставити запитання, щоб не засмучувати батьків. Запевніть їх, що все гаразд. Малечі не потрібні швидкі відповіді. Вони просто хочуть, щоб їх почули.
Скористайтеся цим як нагодою для дискусії. Діліться переконаннями й цікавтеся думками своєї дитини.
Шукайте інформацію. Перегляньте писання вашої віри. Порадьтеся з капеланом у лікарні. Поговоріть із довіреним церковним служителем, рабином, священиком або духовним радником.
Не давайте складних відповідей. Відповідайте на запитання якнайпростіше. Якщо в дитини виникають додаткові запитання, відреагуйте на них. Якщо дитина змінює тему або хоче зайнятися чимось іншим, сприймайте це як знак того, що їй не потрібна додаткова інформація безпосередньо зараз.
Якщо ви спантеличені, скористайтеся ресурсами лікарні. Капелани проходять клінічну підготовку щодо духовних потреб, пов’язаних із хворобою.
Допомогти також зможуть багато людей, які оточують вас у лікарні.
—
Остання редакція: листопад 2022 р.