Допомога братам і сестрам у горі

Чого можуть очікувати батьки, коли дитина горює?

Подібно до дорослих, дитяче горе — це процес. Діти також відчувають і демонструють низку емоцій, коли переживають горе. Зокрема, це смуток, лють, провина або заперечення.

Діти, які переживають горе, можуть:

• Плакати
• Бути неслухняними
• Замкнутися
• Мати проблеми зі сном
• Не мати особливого апетиту
• Мати фізичні симптоми, такі як біль у шлунку
• Не виглядати такими, що страждають
• Використовувати гру, щоб відволікати себе від горя

Діти часто «саморегулюють» потік інформації. Вони можуть поставити запитання, вислухати відповідь, а потім одразу повернутися до гри, обробляючи те, що щойно почули.

Такі почуття і поведінка є нормальною реакцією на горе.

Розмови про смерть

Розмова про смерть дитини з іншими дітьми може бути однією з найскладніших речей для батьків. Батьки повинні враховувати здатність кожної дитини розуміти смерть та її незворотність. Те, як дитина обробляє цю інформацію, залежить від кількох факторів. До них належать вік, стадія розвитку та життєвий досвід.

Ці розмови нелегкі. Але батьки можуть зробити дещо, щоб розпочати обговорення.

• Говоріть чесно й прямо. Говоріть простими словами, як-от «помер», а не «пішов» чи «покинув нас». Батьки часто намагаються пом’якшити свої слова. Але це може спантеличити й заплутати дітей.
• Поясніть смерть якомога простіше мовою, яку може зрозуміти ваша дитина. Деякі діти вважають, що смерть — це не назавжди. Ви можете сказати: «Коли хтось помирає, це означає, що його тіло більше не функціонує. Він не може говорити, ходити, їсти, спати чи гратися…»
• Уникайте фраз типу «Бог забрав його на небеса» або «Вона зараз із бабусею».
• Повторюйте одну й ту саму інформацію різними словами. Перевірте, що діти розуміють і які у них можуть бути страхи. Наприклад, ви можете сказати: «Про яку частину ти думаєш найбільше?» або «Я щойно багато чого сказав. Що ти почув?»
• Сприймайте першу розмову лише як початковий етап. Повідомляйте рівно стільки деталей, скільки дитина запитує або скільки дитина, здається, готова сприйняти. Запевніть дітей, що обговорювати смерть й ставити запитання — це нормально.
• Дайте дітям простір для обробки інформації. Будьте поруч, коли діти готові говорити. Деякі діти самі порушать тему або дадуть невеликі натяки на те, що хочуть поговорити. Іншим може знадобитися кілька спроб, перш ніж вони зважаться поділитися своїми думками й почуттями.
• Говоріть про почуття. Діти часто наслідують приклад батьків у розмовах. Якщо батьки діляться своїми почуттями, діти також охочіше говоритимуть про власні думки й емоції.

Допоможіть дітям зрозуміти, чого очікувати

Коли діти знають, чого очікувати, у них з’являється відчуття безпеки. Для багатьох дітей смерть брата чи сестри є одним із перших випадків, коли вони переживають справжню втрату та горе.

Справляючись зі своїми новими емоціями, діти повинні справлятися з реакцією батьків. Інколи це спантеличує та лякає дітей. Також дітям невідомі практичні аспекти смерті когось із членів родини.

Їм важливо мати уявлення про те, що трапиться. Це може зменшити їхні запитання та занепокоєння.

• Допоможіть дітям розібратися у своїх емоціях та обговоріть, як реагувати на емоції інших. Заохочуйте конструктивне вираження, навіть коли почуттями важко поділитися. Наприклад: «Я бачу, як тобі боляче і як тобі злиться. Коли ти так почуваєшся, можна бити подушку, але не можна бити друзів».
• Дайте їм зрозуміти, що їхні почуття нормальні й кожен переживає горе по-різному.
• Наскільки можливо, намагайтеся завчасно попереджати дітей про майбутні події. Переконайте їх, що вони не залишаться без підтримки.
• Дайте дітям вибір, що робити. Допоможіть їм повернутися до розпорядку дня та звичних занять.
• Поговоріть про страхи й переживання, але знаходьте способи відновити сімейні звичаї та традиції.

Поширені запитання та емоції

Після смерті брата чи сестри у дітей можуть виникати занепокоєння, на які немає простих відповідей. Батьки можуть спробувати спланувати запитання, які можуть виникнути у їхніх дітей.

Відчуття провини

Діти часто відчувають провину через смерть брата або сестри. Важливо дати дітям зрозуміти, що вони не винні. Вони не повинні відчувати провину за те, що сталося. Можливі підходи до обговорення цієї теми:

• «Ніщо з того, що ви або хтось інший зробив, подумав чи сказав, не стало причиною трагедії».
• «Ви великі молодці, адже робили те, що вас просили, навіть коли було важко».
• «У цьому ніхто не винен».

Міркування над причинами смерті брата або сестри 

У більшості випадків причина раку невідома. Але це не заважає батькам запитувати, чому це сталося. Те саме стосується і дітей. Ось кілька способів реагування:

• «Точно ніхто не знає. Що ти думаєш?» Так батьки зможуть дізнатися, що діти думають і що вже знають.
• «Схоже, ти хочеш поговорити про те, що сталося. Правда?» Якщо виявити інтерес, дітям буде комфортніше виражати свої почуття.
• «Іноді організм людини хворіє, і як би всі не намагалися, допомогти йому не вдається. Це те, про що ти думав?» Така відповідь заохочує дітей ставити додаткові запитання.

Запитання про те, що стається після смерті 

Якщо в сім’ї вірять у потойбічне життя, батьки можуть поговорити з дітьми про нове місце перебування людини. Деяких дітей втішають бесіди про те, хто ще може бути там і що вони роблять.

Сім'ї, які не вірять у потойбічне життя, можуть сказати щось на кшталт: «Коли наші тіла перестають працювати, вони повертаються в землю і стають частиною світу, який ми розділяємо з рослинами та тваринами».

Дізнатися, що діти думають про те, що відбувається після смерті, також може заспокоїти батьків. Це обговорення також може бути шансом прояснити помилкові уявлення. Книжки з казками, що відповідають сімейним цінностям і віруванням, також можуть допомогти батькам поговорити з дітьми про смерть. Батьки можуть сказати щось на кшталт:

• «Наша спільна любов ніколи не мине. Вона назавжди залишиться частиною нашого життя».
• «Любов, яка збереглася в кожному нашому спільному спогаді, залишиться з нами назавжди».

Бажання побачити дитину знову 

Діти доволі часто запитують «Коли я побачу брата/сестру знову?». Залежно від духовних переконань, батьки можуть відповісти щось подібне:

• «Ви більше не зможете побачити свого брата, тому що його більше немає з нами на землі».
• «Ви не можете побачити або торкнутися її, але вона залишається в наших думках і серці».

Пам’ять про брата або сестру

Важливо, щоб діти знали, що брат чи сестра завжди залишатимуться частиною сім’ї і не будуть забуті. У дітей може виникнути бажання послухати певні історії або спогади. Спогади про спільні частування, свята, дні народження або улюблені заняття можуть допомогти дітям підтримувати умовний зв’язок зі своїм братом або сестрою.

Заохочуйте дітей ділитися своїми ідеями про те, що сім’я може робити в особливі моменти, щоб згадати свого брата чи сестру. Ви можете сказати щось на кшталт:

• «На день народження твоєї сестри наступного року давай виберемо повітряну кулю, вирушимо в особливе місце й відпустимо її високо в повітря. Ти думатимеш про сестру, поки куля летітиме».
• «Пропоную кожного першого дня нового місяця їсти одну з улюблених страв твого брата».
• «Що особливого ти хотів би зробити, щоб згадати її?»

Як жити далі 

Діти, які переживають горе, часто запитують: «Що ж нам робити?» Може бути корисним визнати, що рухатися далі буде важко. Запевніть дітей, що сім'я буде разом. Ви можете підтримати одне одного, сказавши: «Важко уявити, що ми не будемо всі разом. Ми знайдемо способи запам’ятати вашу сестру й залишити її членом родини. Вона назавжди залишиться твоєю сестрою».

Чесно висловлюйте почуття

Коли батьки висловлюють почуття, це допомагає дітям зрозуміти, що вони не самотні й що їхні почуття нормальні. Важливо давати дітям змогу виражати щирі емоції.

Можливо, ви захочете дати своїм дітям зрозуміти, що ви поділяєте ті ж почуття, і що це нормально. Можливі способи обговорення цієї теми:

• «Мамі сумно, що ліки не змогли зупинити розвиток раку».
• «Іноді мені сумно, і плакати — це один із способів допомогти висловити свої почуття».
• «Зараз тато почувається жахливо. А ти як?»

Іноді батьки не знають, що сказати. Для батьків нормально відкладати відповідь на запитання, доки вони не відчують себе більш готовими. Найважливіше — це переконати дітей у тому, що в запитаннях немає нічого поганого.

Якщо діти знатимуть, що їхніх батьків також турбують певні запитання, то чесніше ділитимуться власними переживаннями. Приклад простої відповіді: «Це складне запитання. Я теж про це думаю».

Супутній контент